За місяць : 98
статей : 980
«Червоний шлях» – громадсько-політичний і літературно-художній місячник. Заснований на початку 1923 р. в Харкові. Виходив з квітня того ж року по лютий 1936-го (з 1931 р. – як друкований орган Федерації об’єднань радянських письменників України, попередниці СПУ).
Започаткування часопису та його концепція стали результатом намагань працівників агітаційно-пропагандистського апарату ЦК КП(б)У створити популярне періодичне видання, яке б провадило політичну лінію партії і водночас було майданчиком для відображення творчих здобутків українських літераторів. З огляду на це головними редакторами «Ч. ш.» призначали переважно провідних партійно-державних діячів України, серед яких були голова Державної планової комісії при РНК УСРР Г. Гринько (за його редакцією вийшли перші п’ять номерів у 1923 р.); керівник відділу агітації та пропаганди КП(б)У (1923–1924), народний комісар освіти УСРР (1924–1927), активний провідник політики українізації О. Шумський (був редактором з № 6 у 1923 р. до № 11–12 у 1926-му, №№ 1, 2, 3 в 1933 р.); голова Центральної контрольної комісії ЦК КП(б)У, народний комісар робітничо-селянської інспекції УСРР та заступник голови Раднаркому УСРР В. Затонський (з № 1 у 1927 р. до № 1 у 1930-му). З № 2 у 1930 р. керівництво журналом перейшло до Н. Калюжного. У 1933 р. відповідальним редактором № 1, 2, 3 часопису був М. Яловий, № 4, 5, 6 – т. в. о. відповідального редактора Вол. Кузьмич, починаючи з № 7 і до останнього № 2 у 1936 р. – І. Кириленко. Відповідальним секретарем певний час був П. Панч, заступником редактора – Ю. Смолич. До редколегії входили Остап Вишня, Г. Епік, М. Хвильовий, П. Тичина та ін.
У зверненні від редакції в першому номері журналу викладено його програмні засади: «”Червоний Шлях”, як орган української громадськоі думки, мусить стояти на рівні головних питань українського, союзного та міжнароднього життя в сфері економіки, політики і культури. “Червоний Шлях” мусить стать трибуною для кращих творів мистецтва публіцистики і серьозної популяризації науки на українській мові, дати їм вихід у світ і стимулювати їхній розвиток. “Червоний Шлях“ мусить задовольнити культурні потреби широких кадрів українських читачів і дати їм відповідну орієнтовку в сучасному літературно-науковому і громадсько-політичному житті. “Червоний Шлях” повинен мобілізувати літературні і наукові сили для праці над виковуванням украінськоі мови, як могутньою знаряддя культурного розвитку працюючих мас».
Авторський актив журналу був дуже широким, до нього належало багато відомих письменників, державних діячів, науковців, публіцистів з різних міст України та Європи: представники старшого покоління – І. Айзеншток, Х. Алчевська, Д. Багалій, С. Васильченко, М. Грінченко, П. Капельгородський, Д. Мануїльський, Н. Романович-Ткаченко, М. Скрипник, Г. Хоткевич, М. Черняхівський, Д. Яворницький, молодша генерація – А. Головко, М. Драй-Хмара, Д. Загул, М. Йогансен, В. Коряк, І. Кулик, Л. Курбас, Ю. Меженко, Т. Осьмачка, С. Пилипенко, М. Плевако, В. Поліщук, М. Семенко, Ю. Смолич, В. Сосюра, П. Тичина, В. Чередниченко, В. Чубар, В. Юринець, і західноукраїнські письменники – О. Кобилянська В. Стефаник, Марко Черемшина, та ін. Досить представницьким було і зарубіжне письменництво – М. Андерсен-Нексе, З. Неєдли, Л. Сінклер, публікувалися твори популярних зарубіжних авторів: Й. Бехера, Е. Верхарна, Ґ. Гайма, А. Кестлера, Р.-М. Рільке, турецьких письменників та ін.
У 1920-х рр. редакційна політика часопису вирізнялася плюралізмом думок і демократичністю. Це простежується, зокрема, в опублікуванні художніх творів представників усіх течій і напрямів тогочасного літературного процесу в Україні, в т. ч. таких письменницьких спілок і об’єднань, як «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, «Ланка» (з 1926 р. – МАРС), «Авангард», а також неокласиків, футуристів та ін. Так само у статтях з питань економіки, культури, історії знаходив відображення широкий спектр думок і поглядів. Загалом у цей період «Ч. ш.» був досить об’єктивним репрезентантом українського культурного відродження. За міжнародним книгообміном журнал в ті роки надходив до багатьох провідних бібліотек за кордоном і користувався там значною популярністю, насамперед серед представників української еміграції, славістів, літературознавців як авторитетне джерело про український літературний процес.
Із закінченням політики українізації, від 1930 р., під відчутним впливом гонінь на представників української інтелігенції, коли значну частину автури і редакції «Ч. ш.» було репресовано, позбавлено права на творчу роботу, редакційна політика часопису зазнала помітних змін у бік звуження спектра поглядів на літературу, культуру, науку, політику, тематику публікацій, багато з яких були спрямовані на цькування «класово чужих елементів, ворогів народу». На сторінках журналу дедалі більше почали друкувати матеріали ідеологічного змісту – партійні постанови, промови на з’їздах та мітингах, статті більшовицьких вождів та ідеологів (Г. Петровського, С. Косіора, П. Постишева та ін.).
Від початку заснування журналу публікації в ньому групували в чотирьох великих розділах (відділах): красного письменства (найбільший за обсягом, містив поезію і прозу українських письменників); науковому (зі статтями і розвідками відомих учених з різних питань літературознавства, економіки, медицини, мистецтва, історії, країнознавства тощо); громадсько-політичному (публіцистика); книжно-бібліографічному. В часописі також подавали хроніку тогочасного громадського, літературного, наукового життя радянської України та листи до редакції, які становили суспільний інтерес (часто у формі звернень до громадськості). Існували й короткочасні рубрики, наприклад «Письменники про себе». Окремі номери «Ч. ш.» були фактично тематичними, оскільки значна частина публікацій у них стосувалася певного автора або країни.
Значне місце на сторінках журналу, головно у розділі «Бібліографія» («Критика й бібліографія»), було відведено розгорнутому інформуванню читачів про книжкову продукцію України, а також про окремі друки, видані в Росії, Білорусі, деяких зарубіжних країнах. Таким чином у «Ч. ш.» було перейнято традицію ведення бібліографічного відділу у періодичному виданні, що бере відлік з 19 ст. Постійно отримуючи від багатьох українських видавництв та окремих авторів книжки та журнали, редакція часопису майже в кожному номері вміщувала списки таких видань, частину з них – під заголовками «Серед книжних новин», «Серед книжок». Саме ці твори друку були основою розділу «Бібліографія», де інформація про видання була розгорнутішою і містила дві складові – бібліографічні описи та рецензії, які готували компетентні фахівці в тій чи іншій галузі знань.
Загалом у журналі за 13 років його існування було опубліковано понад 1 000 рецензій різного обсягу (від однієї до двох–трьох сторінок) на видання широкої тематики. Зокрема, серед рецензій на бібліографічну продукцію надруковано три дописи І. Айзенштока: на «Покажчик літератури українською мовою в Росії за 1798–1897 рр.» Д. Дорошенка (Прага, 1925), бібліографічний реєстр «Українська мемуаристика, 1914–1924» І. Калиновича (Львів, обидва – 1925), а також огляд видань 1926–1927 рр. під заголовком «“Кобзарева” повідь» (1928), що містив критичний аналіз наповнення виданих протягом цих двох років низки творів Т. Шевченка. Г. Коваленко-Коломацький подав рецензію на працю Н. Кравченко-Максименкової «Аноніми та псевдоніми в загальній і українській бібліографії», що побачила світ в «Методологічному збірнику» Бібліографічної комісії ВУАН у 1928 р., а К. Копержинський – на книгу Ю. Яворського «Материалы по галицко-русской библиографии: библиографический список публикаций, вышедших в Галичине на русском языке в послевоенный период 1918–1923 гг.» (Ленінград, 1924). Вміщено також рецензії на окремі номери фахових часописів – журналу літератури, критики, бібліографії «Книга» (1923; автор Ю. Меженко) та, двічі, – наукового часопису УНІКу «Бібліологічні вісті» (1926 і 1928 рр., автори, відповідно, М. Яшек та І. Айзеншток).
У «Ч. ш.» публікували і бібліографічні покажчики, переважно з питань літературознавства. Одним із найпримітніших був укладений М. Яшеком покажчик «До історії “Кобзаря”» (1926). Зберігають наукову цінність й інші літературознавчі бібліографічні покажчики, зокрема: «Гоголь українською мовою» В. Дроздовського (1927; містив відомості не лише про переклади творів письменника, а й про їхні переробки, статті, замітки, звістки, рецензії на російські праці про М. Гоголя) та доповнення до нього – «У додаток до покажчика літератури про “Гоголя укр. мовою” В. Д-ського» І. Єрофієва (обидві публікації – 1927); а також «Російська Гетеана» літературознавця, майбутнього академіка АН СРСР О. Білецького (1932).
Інші бібліографічні покажчики і списки в журналі мали громадсько-політичне спрямування: «Література про міжнародний день “Восьме березня”» за криптонімом Ю. М-ов [Ю. Масляников], «Література про Перше травня» Ю. Масляникова (обидва – 1925), «Список літератури, що її можна використати в зв’язку з переведенням весняної засівної кампанії» (1930).
Бібліотечна проблематика на сторінках «Ч. ш.» була епізодичною. Це «Огляд дитячих книжок, що вийшли за останній рік» (1927), поданий під підписом «Бібліотекарі», звернення Ю. Меженка до громадськості із закликом надсилати відомості про занедбані поміщицькі бібліотеки (1928), допис «Українська книга на Кубані» (1929).
Бібліографічні описи публікацій журналу публікували в «Літописі українського друку», «Картковому репертуарі» та інших покажчиках Української книжкової палати (нині – Книжкова палата України).
Загалом вийшло 155 чисел часопису, частина з них є здвоєними. Через те, що багато членів редакційного активу та авторів статей були репресовані, у повоєнний час і до кінця 1980-х рр. «Ч. ш.» фактично перебував під забороною, його майже не згадували в наукових працях, у бібліотеках номери журналу були вилучені із загального використання і розміщені у фондах (відділах) спеціального зберігання.
Після припинення видання «Ч. ш.» з серпня 1936 р. став виходити «Літературний журнал», що став пропагандистом єдиного методу соціалістичного реалізму.
В незалежній Україні спостерігається зростання інтересу науковців до публікацій у «Ч. ш.», адже журнал є одним з найвичерпніших репрезентантів різнопланового літературного процесу 1920–1930-х рр., тогочасної творчості багатьох письменників, учених, громадських і культурних діячів.
У 2003 р. Національна парламентська бібліотека України (нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого, НБУ ім. Ярослава Мудрого) видала впорядкований Н. Лощинською систематичний покажчик змісту «Червоний шлях (1923–1936 рр.)». Розділ рецензій у ньому підготував А. Захаркін. Аналогічний покажчик випустила також Наукова бібліотека Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на матеріалах фонду рідкісних книг (2011).
Добірки оцифрованих номерів часопису доступні на таких інформаційних ресурсах, як «Культура України» НБУ ім. Ярослава Мудрого та eScriptorium Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.
Від редакції [«Червоного шляху»] // Червоний шлях. – 1923. – № 1. – С. III–VI.
Якубовський Ф. «Червоний шлях» та «Життя й революція» / Ф. Якубовський // Критика. – 1928. – № 1. – С. 51.
Лощинська Н. В. «Червоний шлях» – невичерпне джерело інформації для дослідників / Н. В. Лошинська // «Червоний шлях» (1926–1936 рр.) : сист. покажч. змісту. – Київ, 2003. – С. 3–11.
Бібліографічний покажчик змісту часопису «Червоний шлях»: громадсько-політичний і літературно-науковий місячник (1923–1936 рр.) : (на матеріалах фонду «Рідкісна книга») / ДВНЗ «Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника», Наук. б-ка ; уклад. С. В. Олейник. – Івано-Франківськ, 2011. – 82 с.
__________________________________
«Червоний шлях» в електронній бібліотеці «Культура України»
«Червоний шлях» у фондах ЦНБ Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна